Адвокат Запоріжжя Опанасенко Лілія Валеріївна

Поняття «спадкоємці» відповідно до ст. 1222 ЦК України




Перше ніж приступити до висвітлення самих проблемних питань у спадковій площинні українського законодавства, пропоную звернутись до ст. 1222 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та дати визначення поняттю «спадкоємці» у спадковому праві.


Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права).


Зі змісту цієї статті випливає, що у нас є два види спадкування (а саме: за законом та за заповітом) і три види спадкоємців: фізичні особи (спадкоємці за законом та за заповітом), юридичні особи (спадкоємці за заповітом) та інші учасники цивільних відносин (спадкоємці за законом — відумерла спадщина та спадкоємці за заповітом).

У ст. 1223 ЦК України чітко зазначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Зі змісту частини першої цієї ж статті випливає, що пріоритет в спадковому праві надається спадкуванню за заповітом, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 (п’ять черг спадкоємців за законом) ЦК України.

У своїй статті я хочу розкрити усі можливі випадки позовного провадження, з якими нотаріус може мати справи в процесі регулювання майнових та особисто немайнових відносин в порядку спадкування.

 

1. Визнання заповіту недійсним

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи, яка володіє повною цивільною дієздатністю, на випадок своєї смерті. Коротко кажучи,заповіт — це остання воля (особисте волевиявлення) громадянина.

Відповідно до п.п. 5.1 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі — Порядок) при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам чинного законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. У главі 85 ЦК України «Спадкування за заповітом» повністю розкривається суть, зміст та порядок посвідчення заповіту.

З точки зору нотаріуса все дуже просто: якщо є заповіт, є спадкоємець по заповіту, є майно, вказане в заповіті, то кінцевим результатом буде видача Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Але розглянемо іншу ситуацію: є спадкоємець за законом, який не вказаний у заповіті, але не хоче погоджуватись зі змістом заповіту та бажає визнати його недійсним в судовому порядку. Адже конституційного права на звернення особи до суду за захистом її прав та свобод, чітко зазначеного в ст. 8 Конституції України, ніхто в нашій країні не відміняв.

Що робити нотаріусу в цій ситуації? Перш за все необхідно діяти згідно з п.п. 4.13 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, де чітко зазначено, що у разі отримання нотаріусом обґрунтованої письмової заяви заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом.

Лише після одержання судового рішення, яке набрало законної сили, нотаріус може видавати належному спадкоємцеві відповідне Свідоцтво про право на спадщину.

 

2. Усунення від права на спадкування

Усунення від права на спадкування чітко та змістовно відображене в ст. 1224 ЦК України та п.п. 5.8 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку: за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Вищезазначені положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Положення ст. 1224 ЦК України я вважаю вичерпним. Але нотаріус не є екстрасенсом і не може визначити, кого із заявлених спадкоємців потрібно усунути від права на спадкування. В цій ситуації можна покладатись лише на порядність самих спадкоємців. Якщо хтось зіспадкоємців бажає усунути іншого спадкоємця від права на спадщину та має намір звернутись до суду за визнанням такого факту, він зобов’язаний письмово повідомитипро свій намір нотаріуса та подати нотаріусу заяву відповідного змісту до видачі Свідоцтва про право на спадщину.

А нотаріус, в свою чергу, зобов’язаний прийняти від спадкоємця цю заяву і зареєструвати її в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднати до спадкової справи, а потім відкласти видачу свідоцтва про право на спадщину і діяти відповідно до п.п. 4.13 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, згідно з яким вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.


3. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини — це золоте правило мусять пам’ятати не лише спадкоємці, а і нотаріуси та судді.

Для висвітлення цього питання звернемось до статей 1270, 1272 ЦК України та підпунктів 3.13–3.17 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядку, згідно з якими для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Ця норма не застосовується до спадкоємців, які перелічені в частинах 3, 4 ст. 1268 ЦК України. А саме: до спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї; до малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи, а також особи, цивільна дієздатність якої обмежена, оскільки вони вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та з дозволу органу опіки та піклування.

Розглянемо ситуацію: до нотаріуса звернувся спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини. Які дії нотаріуса?

 

По-перше, пам’ятати золоте правило, яке зазначене вище.

По-другеприйняти від спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяву про прийняття спадщини і відповідно до п.п. 3.11 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядкузареєструвати її в день надходження в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ, а вже тоді на підставі цієї заяви завести спадкову справу і здійснити всі реєстраційні дії в Спадковому реєстрі відповідно до Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569.

По-третє, за результатами розгляду заяви спадкоємця надати йому письмову відповідь (лист) та роз’яснити спадкоємцеві зміст ст. 1272 ЦК України, відповідно до якої на реалізацію своїх майнових прав він має право звернутись до суду з позовною заявою про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

По-четверте, спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у межах установленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини (або нотаріусу, у якого вже відкрита спадкова справа) нової заяви про прийняття спадщини на підставі рішення суду. Нову заяву про прийняття спадщини на підставі рішення суду нотаріус також повинен зареєструвати в день надходження в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ за самостійним номером та приєднати до спадкової справи в хронологічному порядку.

 

ПриміткаНе вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини. Такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. Зміст вищезазначеної заяви-згоди викладається на бланку нотаріальних документів, а справжність підписів спадкоємців підлягає нотаріальному засвідченню. Заяву-згоду реєструємо в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднуємо до спадкової справи. За наявності такої згоди спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, необхідно подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття, яка в хронологічному порядку приєднується до спадкової справи та реєструється в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ під самостійним номером.

4. Встановлення факту родинних, шлюбних та інших відносин зі спадкодавцем

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» та п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

Але що робити спадкоємцеві за законом, який не має можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання його до спадкоємства за законом, а саме: не може подати доказів родинних відносин з померлим або підтвердити факт проживання зі спадкодавцем єдиною сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, або підтвердити факт перебування на утриманні у спадкодавця не менше як п’ять років.

При наявності таких випадків нотаріус зобов’язаний виконувати свій обов’язок згідно зі ст. 5 Закону України «Про нотаріат», а саме: сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

 

При наявності зазначеної ситуації нотаріус не має можливості видати спадкоємцям за законом Свідоцтва про право на спадщину за законом і повинен роз’яснити спадкоємцям їх право звернутися до суду з позовною заявою про встановлення:

–   факту родинних відносин зі спадкодавцем;

–   факту проживання зі спадкодавцем єдиною сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

–   факту перебування на утриманні у спадкодавця не менше як п’ять років.

Відповідно до підпунктів 4.3, 4.4 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні. Непрацездатність утриманця за віком може бути підтверджена паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я — пенсійною книжкою або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи. Факт проживання спадкоємців однією сім’єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили про встановлення факту проживання спадкоємців однією сім’єю зі спадкодавцем.

 

Але слід пам’ятати, що згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Проживання зі спадкодавцем єдиною сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини — це четверта черга спадкування за законом (ст. 1264 ЦК України), а перебування на утриманні у спадкодавця не менше як п’ять років — це п’ята чергаспадкування за законом (ст. 1265 ЦК України).

 

Примітка. Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до спадкоємства за законом, то вони за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин зі спадкодавцем, можуть бути включені до свідоцтва про право на спадщину. Зміст вищезазначеної заяви-згоди викладається на бланку нотаріальних документів, а справжність підписів спадкоємців підлягає нотаріальному засвідченню. Далі реєструємо заявузгоду в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднуємо до спадкової справи. За наявності такої згоди спадкоємцеві, який позбавлений можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання його до спадкоємства за законом, необхідно подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття (така заява в хронологічному порядку приєднується до спадкової справи та реєструється в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ під самостійним номером).

5. Право власності на частку в спільному майні подружжя, набутому за час шлюбу, та право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

 

Варіант 1. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» та підпунктів 1.1–1.3 п. 1 глави 11 розділу ІІ Порядку у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий з подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз’яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

 

Тобто якщо хтось зі спадкоємців має намір звернутись до суду для оспорювання майнових вимог того з подружжя, що залишився живим, він зобов’язаний письмово повідомити про свій намір нотаріуса та подати йому заяву відповідного змісту до видачі Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. А нотаріус, в свою чергу, зобов’язаний прийняти від спадкоємця цю заяву і зареєструвати її в Журналі реєстрації вхідних документів та приєднати до спадкової справи, а потім відкласти видачу Свідоцтва і діяти відповідно до п.п. 4.13 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, згідно з яким вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.


Варіант 2. Згідно з ч. 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 1.4 п. 1 глави 11 розділу ІІ Порядку на підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власностіНа мою думку, це правило неможливо ніяким чином застосувати на практиці, але це є лише моя суб’єктивна точка зору. Спробую її обґрунтувати.

Припустимо, до нотаріуса звернулись спадкоємці першої черги (діти і дружина, що є живою) і бажають оформити спадщину після померлого батька/чоловіка. Спадкоємці подали всі необхідні документи для заведення спадкової справи, нотаріус перевірив їх, здійснив всі реєстраційні дії в Спадковому реєстрі і завів спадкову справу до майна померлого. Далі найцікавіше: виясняється, що ніякого майна, зареєстрованого за померлим, немає, а титульним володільцем квартири, яка була набута в інтересах сім’ї за спільно нажиті кошти у спільну сумісну власність в період перебування в зареєстрованому шлюбі з померлим, являється дружина померлого, що є живоюВсі наші спадкоємці, добре обізнані зі своїм правом на визначення частки померлого у спільній власності подружжя, бажають його реалізувати шляхом подання нотаріусу письмової згоди та отримати Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя з визначенням частки померлого у спільній власності. Як діяти нотаріусу в цій ситуації?

 

По-перше, варто звернутись до підпунктів 4.14 та 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку, де чорним по білому написано, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказаний факт. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

 

По-друге, у Правилах ведення нотаріального діловодства передбачена Форма № 18 Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке в разі смерті одного з подружжя видається іншому з подружжя, що є живим.

По-третє, у зазначеній ситуації з правовстановлюючих документів є лише Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке видається в разі смерті одного з подружжя, з визначенням частки померлого у спільній власності. Проте навіть якщо ми визначимо частку померлого у цьому Свідоцтві, то як буде відбуватися процедура реєстрації права власності за померлим відповідно до відомостей, які містяться у цьому Свідоцтві? Адже законодавець не передбачив можливості реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за померлим (не будемо детально зупинятись на правилах і процедурі реєстрації права власності, нотаріуси і так добре з ними ознайомлені).

Звідси випливає, що де-факто існує лише документальне підтвердження перебування майна у власності померлого, а де-юре немає ніякого правового регулювання реалізації цього майна в процесі спадкування.

Так, я розумію, що померлий дійсно мав при житті своє законне право на половину майна у спільній сумісній власності подружжя, але він його чомусь не реалізував при житті і цим самим не створив для своїх спадкоємців ніяких правових наслідків для належного документального оформлення їх спадкових прав у нотаріальній конторі. Адже нотаріусуне слід забувати, що він посвідчує лише безспірні факти.

Підсумовуючи вищевикладений варіант 2: при наявності такої ситуації нотаріусу варто роз’яснити спадкоємцям їх право звернутись до суду з позовною заявою за визнанням права власності на половину майна подружжя за померлим.

 

Варіант 3. Інша ситуація складається, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України майно, набуте такими особами за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Незважаючи на те, що сімейне законодавство України регулює майнові та особисті немайнові відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, нотаріальним процесом не передбачено видачі Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні зазначеним жінці та чоловіку, у разі смерті одного з них.

Отже, такі особи повинні звернутись не до нотаріальної контори за видачею їм відповідного свідоцтва, а до суду з позовною заявою за визнанням за ними права власності на 1/2 частку майна, набутого за час їх спільного проживання однією сім’єю, якщо вони не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, у разі смерті одного з них.

При цьому слід пам’ятати, якщо такі особи звертаються до суду за встановленням факту спільного проживання однією сім’єю, то таке рішення суду є лише підставою віднесення жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, у разі смерті одного з них до четвертої черги спадкоємців за законом (ст. 1264 ЦК України), а не до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК України).

 

Варіант 4. Така сама ситуація складається з майном, набутим в період перебування жінки та чоловіка в зареєстрованому шлюбі, якщо у разі смерті одного з них на час відкриття спадщини шлюб між ними було розірвано.

Згідно зі ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Проте нотаріус не видає Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, шлюб між якими було розірвано на час відкриття спадщини. Колишня дружина/чоловік у нас не є спадкоємцем, у неї/нього лише один шлях — звернення до суду з позовною заявою завизнанням за нею/ним права власності на 1/2 частку майна, набутого за період перебування у зареєстрованому шлюбі з померлим.

Особи, які зазначені у варіанті 3 і варіанті 4, якщо звертаються до суду за визнанням за ними права власності на 1/2 частку майна, зобов’язані повідомити нотаріуса про свій намір письмово до видачі Свідоцтв про право на спадщину заявленим спадкоємцям. А у випадку, якщо суд задовольнить їх позовні вимоги, надати нотаріусу копію рішення суду, що набрало законної сили, для того, щоб нотаріус правильно визначив склад спадкового майна, на яке буде видаватись свідоцтво про право на спадщину.

 

6. Немає правовстановлюючих документів, які підтверджують належність майна спадкодавцеві

Відповідно до статей 68, 69 Закону України «Про нотаріат» та підпунктів 4.14, 4.15 п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину як за законом, так і за заповітом, нотаріус обов’язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказаний факт. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Для розкриття змісту цього положення звернемося до ст. 8 ЦК України та скористаємося внутрішньогалузевою аналогією закону, тобто застосуємо до спадкових відносин деякі елементи, що регулюють процедуру відчуження нерухомого майна власними галузевими нормативно-правовими актами. А саме: звернемося до підпунктів 1.2, 1.4 п. 1 глави 2 розділу ІІ Порядку.

 

Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що УСПАДКОВУЮТЬСЯможе бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Право власності на земельну ділянку підтверджується документами, оформленими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Звідси випливає, що у разі відсутності у спадкоємців вище перелічених правовстановлюючих документів, які підтверджують належність майна спадкодавцеві, нотаріус зобов’язаний відмовити у видачі Свідоцтва про право на спадщину тазапропонувати спадкоємцям звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно у порядку спадкування 



Обновлен 09 фев 2018. Создан 20 ноя 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
https://io.ua/5549722p